Бродівська загальноосвітня школа I-III ступенів №3

Спогади жителя с. Голосковичі Сеха В.К., 1930 р.н., записала вчитель Сухович Л.І.

Спогади з 40-х років

    Солов'їними ночами квітла весна 1950. Дерева, кущі—все одяглося у ніжні зелені шати. Гомонить птаство. Тільки місто ніяк не скине смуткове гудіння, ніяк не залюдниться радістю. Воно стоїть у руїнах після затяжної війни.

    Школа…

    Пройдуть роки, десятиліття, і люди навіть не уявлятимуть якою ти була. А нове життя потребувало і відбудови школи.

   "Мені ще не було і двадцяти. У  селі створювалися колгоспи. Люди зранку до ночі працювали на радянську державу за трудодні. Тому ми, молоді хлопці, шукали роботу в місті. Із весни по жовтень я працював на добудові третьої школи. Керував нами десятник Руденко, а будівництвом школи—льотчик Хайнацький. Пізніше його замінив директор організації СМУ-3—Щудло. У підвалах старого корпусу зберігався весь будівельний матеріал. У мене були ключі і я видавав цемент, дошки. Розчин місили російські дівчата Захоронєєва, Мамуняка, Надя і Маша, Трохименко Василина. До зими добудована школа була накрита черепицею. Будували швидко, тому перегородки між класами були гіпсокартонні, п'єци цегляні. П'єци  ставив майстер Сянько Тимчишин. Додому в села всі поверталися пішки. Іноді купляли пляшкове пиво, що виготовлялося в будинку на розі пошти.

     Пригадую один випадок. Вже сутеніло. А від самого ранку у великій ямі біля пошти лежало тіло молодого бандерівця. Перехожі люди цілий день заглядали у яму: дуже боялися побачити когось із рідних. У вбитому свого зятя впізнав житель Бродів і забрав його на воза, сховав під сіно. Це побачив військовий, який проходив зі своєю дівчиною. Хотів його арештувати, але молода дівчина вмовила свого кавалера, щоб той дозволив тестеві забрати тіло батька двох малих діток, щоб поховати. І підвода рушила…

       Важкі були післявоєнні часи. А потім, восени, мене забрали в армію”.