Спогади, спогади...Спогади, спогади... Бувають радісні, приємні і прикрі. Я про приємні згадую, бо це були найкращі роки в моєму житті і найкращі часи, молодість! Хто ж не був молодим! Йшов 1950 рік. Молодій вчительці яка пропрацювала шість років у молодших класах так званої базової початкової школи, пропонують очолити школу, яка на цей час мала стати семирічною. Страшно? Так! Але погодилася бо вірила у свої сили, знала колектив, який підібрався уже на цей час. Було боязко і нелегко. Треба було починати усе з початку: готовити класи, придбати потрібну наочність, вникнути у суть навчального процесу з учнями старшого віку. З молодшими було простіше. Тут не можу не згадати директора Бродовського педагогічного училища Нишпорського Г. З., який у всьому допомагав. Без нього, мабуть, не впоралась би з усім. Правою рукою був завуч Іллящук В.Є., який згодом змінив мене на посаді директора. Чотири роки промайнули як одна мить. Колектив працював дружно, учні гордилися своєю семирічкою. Тоді вони були працьовитішими, скромнішими, як тепер. Скоро вдалося організувати робочі майстерні для проведення уроків праці.

       Були і прикрощі, коли відчувала. Що треба зробити більше, краще, а воно не виходило.

       Довелося побувати на курсах директорів Львівської області, які організовував обласний відділ народної освіти.

      Особливо важко було з тими учнями, які на цей час були переростками. Вони і навчалися гірше, і часто пропускали уроки. Але хочу зазначити, що дуже часто саме такі "порушники” , закінчивши навчання у школі, найчастіше ставали хорошими працівниками. Однак добре, що все добре закінчувалося. Школа працювала успішно. Чимало вчителів працюють і по сьогодні і досягають непоганих успіхів. І зараз мені приємно чути хороші відгуки про третю школу. Приємно зустрічати тих, хто закінчив семирічку, став Людиною. А ще багато з них обрали професію вчителя і працюють у цій школі.